varjag2007su (varjag2007su) wrote,
varjag2007su
varjag2007su

Церковный вопрос на Украине во время нацистской оккупации

Статья из оккупационной газеты "Українське слово" о церковном вопросе на Украине после "осовобождения" украинцев нацистами:


Статья по ссылке (страница 3):  https://libraria.ua/issue_view.php/issue-18268/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5-%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2/1941-10-09_N26/
Текст (желающие перевести - пожалуйста, через онлайн-переводчик, я и Бог знает сколько времени правила невычитанный текст):

ЦЕРКОВНЕ ПИТАННЯ НА УКРАЇНІ
Німецька військова владі дозволяє українцям у визволених областях знову сходитися на богослужения їв повернених їм церквах. У зв’язку з цим постаэ питання, яку православну церкву слід на Україні офіційно признати. Як відомо, православна церква на Україні мала український національний характер до кінця XVII ст., коли київську митрополію покорено московському патріархатові. За час короткого існування української держави в 1917 20 рр. були спроби поставити православну церкву знову на український національний грунт; державний закон 1 січня 1919 ір, встановлював на Україні українську автокефальну, себто незалежну від Москви церкву. Та упадок української держави не дозволив цьому законові _ ввійти в життя; московський патріарх, скористувашися з більшовицької перемоги, заволодів знову церквою на Україні. Проти його волі зібралися представники православних українців '21—23 жовтня 1921 р. на церковний собор, до Києва й обрали своїм митрополитам свящ.. Василя Липківського. Обрали також епіскопів. Та ні Липківський, ні обрані епіскопи не дістали патріаршого свячення; московський патріарх вважав їх самозванцями І цим відвернув від них багато вірних.. Інші східні православні патріархи те могли цієї справи розглянути, бо ні хто з закордону не омів втручатися в церковні справи в СССР. Настав роздор між вірними саме тоді, коли люди потребували єдності. Це було на руку більшовикам, що, окрім того, почали попирати ще й таж звану живу церкву, служителі якої були на службі ГПУ.
Скоро більшовики зліквідували українську автокефальну церкву; Рада її видала друком у 1927—28 рр. 7 книжок журналу «Церква і життя». Митрополита Липківського та деяких епіскопів арештували; самого митрополита засуджено як причастного до «Спілки визволення Украї ни» в 1930 р. Після того знищили більшовики всяку Церковну організацію на Україні; було відкрито тільки по одній церкві в більших містах, як от у Києві, Житомирі; решту церков або обернено на антирелігійні .музеї, або на доми для різного вжитку, або зруйновано. Всі колишні православні священики, якщо не зреклися віри й вийшли цілком з-під «опіки» ГПУ, були за суджені на голодну смерть; вони мусили прикривали своє звання й працювали як чорнороби. До приходу німецької армії на Украйну збереглася: їх тільки невелика кількість. Вбереглися священики різних відтінків православ’я. Є автокефалісти, є й ті, що вважають українську автокефальну церкву за неканонічну, є й «обновленні», що хотіли погодити православну церкву з більшовицьким режимом. Авторові них рядків доводилося, вже говори ти з представниками цих рівних відтінків. У Житомирській області є переважно священники-українці, такі, що не визнають канонічности української православної церкви; знову ж, у Києві в група прихильників цієї церкви. Як одних з другими погодити? Адже в Інтересі мирного співжиття на Украйні не треба релігійного .роздору поміж самими православними українцями.
Священики - українці неавтокефалісти виявляють бажання відправляти богослужіння навіть навіть по-українськи якщо буде таке розпорядження вищої церковної власті. Але вони висувають свої застереження проти легальності священиків -автокефалістів, як таких, що були висвячені неканонічно поставленими епископами. Та «не канонічність» може усунути найближчий український православний владика., яким являється кременецький архієпіскоп Олексій Громадський у Західній Галичині. Він повинен теж перевірити священників-автокефалістів щодо їх життя за час, коли вони не виконували духовних обов’язків, та відповідно до цієї перевірки повернути їм право священиків. Отже не самі священики-автокефалісти чи неавтокефашсти мають сперечатися за свою легальність, тільки вища православна церковна влада має вирішити ще питання:, а священикам обох відтінків слід тільки підкоритися розпорядженню православного владики. Богослужбовою мовою та Україні може бути й церковно-слов’янська мова з українською вимовою, так, як це е в церквах Західної України; може бути українська мова на домагання вірних, але богослужбовий текст мусить бути Схвалений церковною владою. Проповіді треба виголошу вати обов'язково тільки українською мовою. Ці свої зауваження вважаю за потрібне подати до відома всіх заінтересованих православних священників І вірних. Ціль моїх зауважень завчасу протидіяти роздорові серед українського громадянства в питанні православної церкви. Д-р. М. Г. АНДРУСЯК.


Tags: оккупация, православие
Subscribe

Recent Posts from This Journal

promo varjag2007su февраль 18, 2019 14:57 17
Buy for 100 tokens
Друзья и читатели моего блога! Вы все знаете, что все годы существования моего блога мой заработок не был связан с ЖЖ. Т.е. я не была связана и не имела никаких обязательств материального характера ни перед какими политическими силами и различными группами, кроме дружеских уз и благодарности…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments