varjag2007su (varjag2007su) wrote,
varjag2007su
varjag2007su

Забужко поблагодарила гражданскую войну на Донбассе за запрет российских книг в Украине


Украинская писательница Оксана Забужко заявила, что благодаря войне на Донбассе украинская власть занялась защитой отечественных книг.

Об этом она сообщила в комментарии "Апострофу".

Забужко с энтузиазмом восприняла принятый в первом чтении законопроект об ограничении на ввоз в Украину литературы антиукраинского содержания, отметив, что Россия якобы на протяжении 15 лет занималась на территории Украины информационной и культурной агрессией. Однако теперь украинская власть, наконец, встала на защиту отечественного производителя, по ее мнению, в данном случае - книгоиздателя.

Забужко подчеркнула, что, как бы это цинично ни звучало, именно война на Востоке Украины заставила власти решится на такие меры, необходимые для развития украинской литературы. Говоря о книжной продукции из РФ, писательница сравнила ее с осколком зеркала тролля из сказки "Снежная королева", которое, попадая в глаза, искажает видение окружающего мира.

В четверг, 20 октября, Верховная Рада приняла правительственный законопроект, вводящий ограничения на ввоз в Украину книг, произведенных в России, либо ввозимых с территории РФ и самопровозглашенных республик (ДНР и ЛНР, - ред.) Соответствующий документ в первом чтении за основу поддержали 250 народных депутатов.

Напомню, что сама Оксана Забужко сделала еще в юности стремительную литературную карьеру. Обучаясь в Киевском университете, проявляла себя как активнейшая комсомолка, возглавляла Клуб интернациональной дружбы… В психоанализе это называется вытеснение или подавление либидонозной потребности. Напомню также, что исследовательница полевого украинского секса Оксана Забужко - член КПСС с 27 лет и сделала такую стремительную карьеру во времена тоталитаризма ТМ и постеноцидной оккупации потому, что ее ее отца обвиняли в том, что он якобы был  штатным стукачом КГБ.

Ознакомлю с фрагментом ее романа , который она и жаждет защитить от российской литературы:

"Мама, тато, дзядзьо, бабця, вуйко Борух, сестра Іда з мужем, маленький Юзік-Йоселе – всі згоріли, ніхто не вийшов. А вона одбилась од свого народу - її переховала родина колежанки з гімназії, українки. А потім – потім вона попала під облаву, Бог Ізраїля хотів вернути її до мертвих, але у вагоні вона молилася до Розп’ятого, як її навчили в тій українській родині, і чудо сталося: на ешелон напала УПА.

Нарешті до нього дійшло: вона оповідала йому не про себе, а про свого бога, який її покинув. Про жорстокого й твердого юдейського бога, який не знає прощення, ані жалю, і помщається за непослух на жінках і малих дітях, - звільнене місце цього бога вона й офірувала йому, чоловікові, котрого сама ж і вернула до життя: її тіло благало його, як розгрішення від богопокинутости, від жаху смертної пустки.

Йому знову вдарило в голову запаморочення, - жодна жінка ніколи не дарувала йому почуття такої абсолютної над собою влади, в тому було щось недозволене, сливе жаске, але тим магнетичніше…

[Spoiler (click to open)]

Tимчасом, мов на потвердження його здогаду, вона опустилась перед ним навколішки, й він затремтів, – вона вбирала в себе м’якими, ягнячими губами його єство впоєно, ледь не побожно, наче справляла містичний ритуал поклоніння нею-таки й викликуваній із його чресел силі, і цим разом та сила виявилась дужчою, тривкішою, ніж він міг собі уявити: більшою за нього самого, бо на якийсь час – легко збивши кволий шемріт її застережень - він теж перестав існувати, впав у темну непам’ять, ведений єдино нездоланною жадобою просування вглиб, у пружно-піддатливу горяч розвогненої лави, що відлунювала схлюпом під червоними склепіннями черепа, і це було неможливо, неймовірно, нестерпно, розтягнено в нескінченність, як безбожно солодке умирання в зупиненому часі, де не було світла, сама лиш вогненна тьма, в яку він бив і бив молотом, підземний коваль, аж зненацька тьма стислась круг нього в блаженну квінтесенцію вдячности, в ніжне кільце, як у виймаючий душу цілунок, стислась - і розтислась, і ще раз, і ще, і того вже таки несила було витримати, і в ту саму мить, коли він вистрелив із пістолета з переможним криком і прострілене тіло повалилося долі, тьма задрижала й збіглась круг них двох у блискавичний вогненний контур - мов навіч явлене замкнене коло струму, - і він простерся на голій земляній долівці відсапуючись, підставивши обличчя місяцеві, як циган, і вже притомно подивувався, що йому нічого не болить – нічого, справді, зовсім даремно вона турбувалась, - тіло дзвеніло відпружним, щасливим спокоєм, як добре випалений глечик.

Він ласкаво – аж трохи чудуючись, скільки в ньому, виявляється, скритих запасів ніжности, - провів рукою їй по плечах – тепер її присутність поруч була приємна, хотілося до неї говорити, пестити, затримати пережите:

- Та ти таки направду помічна медсестра, дівчино! Хоч представляй тебе до вирізнення наказом штабу - за самовіддане зцілення раненого…

По паузі вона відгукнулась, але зовсім не жартом – зміненим, сомнамбулічним голосом (сам звук якого знов наповнив його радісною свідомістю своєї моці):

– Я б хотіла зараз умерти… за тебе".


Я плачу...


Tags: литература, пост-майдан, пост-украина, расчеловечивание
Subscribe

Recent Posts from This Journal

promo mir_v_donbasse сентябрь 16, 07:43 311
Buy for 110 tokens
После начала кровавого геноцида жителей Донбасса, я уехал в Россию и стал официальным беженцем. На родной земле я потерял все. Дом был обстрелян. Погибла дочь. Погиб зять. Я остался без ноги. Спасибо семье погибшей в 2016 году Елены Алекперовой mgu68 - некоторое время жил у них, прошел…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments