Индустрия «патриотического» невежества

Леонид Каденюк

Кто первый украинский космонавт? С таким, казалось бы, простеньким вопросом накануне Всемирного дня авиации и космонавтики, имеющего к нам непосредственное отношение, решил обратиться к группе расположившихся в сквере подростков. Последовал дружный ответ: «Леонид Каденюк!» – «Тогда выходит, что после исторического полета Юрия Гагарина в течение трех с половиной десятков лет в космосе не побывал никто из земляков?» Ребята обескуражено переглянулись, задумались. Наконец, один из них неуверенно высказал предположение: «Может, Герман Титов?» Ну и ну! Воистину почти по Шевченко: и чужому не научились, и от своего отреклись. Благо хоть космонавта № 2 вспомнили.

Наша гордость: «Колумбия» или «Восток»?

Исходя из властной стратегии на вытравливание из общественного сознания граждан всего «донезависимого», связанного с «российской и советской империями», описанная ситуация, впрочем, не кажется такой уж эпатажной. Дети – чуткий индикатор политико-идеологических настроений в государстве.

Кем же, повзрослев, они станут при такой-то «объективности» и какую эстафету, в свою очередь, передадут уже собственным чадам? Историческая память весьма хрупка и деликатна: стоит вырвать из нее хотя бы одно звено – рассыплется вся цепь народной судьбы. А из ее осколков легко соорудить любой фальшивый заменитель. Вроде «первого астронавта Украины в составе экипажа «Шаттла» («Челнока»)»…

Будто и не существовало до того полетов знаменитых советских ракет «Восток», «Восход», «Протон», «Союз», уникальной по длительности пребывания на околоземной орбите станции «Мир», луноходов, межпланетных зондов! Значительная же часть их «начинки» – из Днепропетровска, Киева, Харькова, родного Запорожья. В отличие от «Каденюковой» стопроцентно чужой «Колумбии», которая, кстати, позже потерпела катастрофу.

Будто, начиная с Павла Поповича («Восток-4»), каждый третий космонавт СССР (аббревиатура, предаваемая ныне анафеме) не был выходцем из Украины. Будто к первоосновам теории и практики межпланетных полетов не подсоединился мощный интеллектуальный пласт наших славных соплеменников, начиная с гениального изобретателя-революционера Николая Кибальчича. Ожидая казни в камере смертников за участие в покушении на царя Александра II, мужественный уроженец Черниговщины разработал уникальный проект реактивного летательного аппарата, на полвека опередив мировую техническую мысль.

А разве не благодаря гению нашего же соотечественника – выходца с Полесья, генерального конструктора ракетно-космических систем Советского Союза Сергея Королева мы опередили хваленых американцев в освоении космоса? Неужто лишь для того, чтобы, развалив свой общий дом и разбежавшись по национальным «квартирам», тешиться сомнительными лаврами гостя-ученика на корабле бывших… отставал?! Те же, между прочим, активно использовали идеи нашего выдающегося ученого Юрия Кондратюка (Александра Шаргея) – одного из основоположников космонавтики. В начале XX века он рассчитал оптимальную траекторию полета к Луне. Эти расчеты были использованы NASA в лунной программе «Аполлон». Предложенная в 1916 г. Шаргеем траектория была впоследствии названа «трассой Кондратюка».

Кто стреляет в прошлое из пистолета…

Секрет, на первый взгляд, непостижимой общественной «забывчивости» раскрывается просто. Стало как-то неудобно, непатриотично, а то и вовсе подозрительно упоминать о собственном вроде бы сплошь негативном, «совковом» прошлом. Будто не из него вышли, неся на себе все тогдашние «родимые пятна», а белыми и пушистыми с Луны свалились – прямиком в демократически прогрессивную бытность.

Не уверен, что с подобной шулерской ментальностью нас радостно ждут в новом объединенном пристанище – европейском, куда столь упорно рвемся. Там привыкли уважать все без исключения страницы своей истории, независимо от политической конъюнктуры. Просто делая надлежащие выводы из полученного опыта и осознавая непреходящую мудрость: кто стреляет в прошлое из пистолета, в того будущее выстрелит из пушки.

Потому-то там и не воюют с «чуждыми» памятниками, «зайдовскими» религиозными конфессиями, книгами да фильмами на «вражьем» языке и его носителями… Если далее подобным образом будем подходить к «оккупационным» вехам собственного прошлого, неотвратимо обратимся в толпу иванов, не помнящих родства. А в конечном счете – в бессрочных изгоев того самого «цивилизованого мира», о неизбывном стремлении вписаться в который столько наговорено с руководящих подмостков. И вот здесь-то не могу удержаться от перехода на родную мне речь.

Служити чи вислужуватися?

Як би поставилися до нинішнього отчого «відродження» велети родинного духу? Навіть у найчорніші періоди української бездержавності, попри поневіряння та утиски, вони повнокровно жили й творили. Не тільки й не стільки задля минущих імперій та диктатур, а найперше заради любих співвітчизників, наближення їхньої кращої долі, зрештою – розквіту всієї земної цивілізації. Це і творець неевклідової геометрії Микола Лобачевський, і засновник російської педагогіки Костянтин Ушинський, і фундатор біо-, геохімії та радіогеології Володимир Вернадський, і батько імунології Ілля Мечников, і один з основоположників епідеміології Данило Самойлович.  

А чого варті славні імена корифея музики Петра Чайковського, незрівнянного художника Іллі Рєпіна, котрий на всенький світ уславив родинну звитягу в картині-шедеврі «Запорожці пишуть листа турецькому султану», літературних геніїв Федора Достоєвського, Миколи Гоголя! Вони, як і безліч інших «перекинчиків» через свою нібито відрубність, не вписуються у злизану із західних зразків модель «великого українця». Хоча кожен з них не вислужувався, подібно безлічі найгаласливіших сьогоднішніх суперпатріотів і за сумісництвом учорашніх вірнопідданих партократів, а чесно й совісно служив – науці, мистецтву, культурі.

Не забути б про них у «європеїзаційній» метушні. Ще в Біблії мудро застережено: суєтно зведена на піску споруда (зокрема й державна) не витримає першого ж паводка…

P. S. До речі, варто нарешті розібратися зі своїм «колоніальним минулим». Чи можете ще згадати бодай одну колонію, котра займала би в імперії провідне місце за соціально-економічним розвитком, продукуючи космічні апарати, літаки, морські судна, автомобілі, залізничні потяги, електроніку, технологічне обладнання? При цьому сягнувши вищого за поневолювачів рівня життя і користуючись однаковими з ними громадянськими правами. А щодо отримання освіти в найпрестижніших вузах метрополії і, відповідно, обіймання провідних посад – навіть пріоритетними!

Та й тутешні дипломи високо цінувалися «колонізаторами». У чому ваш покірний слуга пересвідчився на власному досвіді, подавшись після закінчення провінційного українського університету на Далекий Схід, де не мав жодних проблем з гідним працевлаштуванням. Тепер порівняймо: чого варте «незалежно державне» свідоцтво про вищу освіту в нових західноєвропейських та американських «старших братів»?

Зазвичай іронічної посмішки вкупі з пропозицією роботи підмітайлом-прибирайлом. У кращому випадку – будівельником, водієм, моряком, слюсарем, монтером, кухарем. А волієш все ж трудитися за фахом – маєш підтвердити диплом разом з досконалим володінням мовою. Що і марудно, і нескоро.

Згодьмося: аби розірвати хай тричі недосконалі віковічні міжнародні зв’язки, великого розуму не треба. А ось щоб натомість створити нові…

Недарма царсько-радянська еліта потужно підживлювалася «малоросами», починаючи з таємного чоловіка імператриці Єлизавети Петрівни Олексія Розумовського, його молодшого брата Кирила – останнього гетьмана Лівобережної України, президента Петербурзької академії наук, і закінчуючи першим та останнім президентом СРСР Михайлом Горбачовим. Що неможливо уявити, так би мовити, в класичних імперіях – Великобританії, Іспанії, Франції чи Португалії, оскільки ті первинно були самодостатніми. Тож втративши загарбані володіння, спокійнісінько продовжили існування у власних історичних межах. Водночас ані Російську імперію, ані «збірний» Радянський Союз важко уявити без нашої неньки.

Мусимо таки самокритично визнати: отчий рід став не лише об’єктом колоніальної експансії, а й її суб’єктом – фактичним співучасником. З невідворотною розплатою. А зрештою – перетворенням у нинішню ганебну подобу колишніх «повноцінних» колоній, ставши сировинним та заробітчанським ресурсом всенького світу. Під бучні, велеречиві запевнення рідних керманичів про «незмінний курс на докорінну модернізацію і входження до числа найрозвиненіших країн».

Та хіба лише вони? Хто їх обирав і стільки терпів? Більше того, ми підсвідомо готові й далі терпіти вже вкрай нестерпне. Інакше як розцінювати, за свідченням соціологів, бажання трьох чвертей опитаних співгромадян ще раз перевірити власний вибір на дебатах уособлень гарантовано провального суспільного курсу і хай слабенької, та все ж надії на краще? Невже було недостатньо п’ятирічного терміну політики «солодких слів – гірких справ»?!

Ще можна зрозуміти природний інтерес до розкриття шляхів подолання згубної кризи командою рейтингового кандидата, але ж не вислуховування чергових викрутасів пишномовного лукавства про принади «життя по-новому». Воістину народ має таке керівництво, на яке заслуговує. Сумно. Соромно. Гірко.
Источник
.


Recent Posts from This Journal

promo varjag2007su february 18, 14:57 8
Buy for 100 tokens
Друзья и читатели моего блога! Вы все знаете, что все годы существования моего блога мой заработок не был связан с ЖЖ. Т.е. я не была связана и не имела никаких обязательств материального характера ни перед какими политическими силами и различными группами, кроме дружеских уз и благодарности…
Здравствуйте! Ваша запись попала в топ-25 популярных записей LiveJournal для Украины. Подробнее о рейтинге читайте в Справке.