varjag2007su (varjag2007su) wrote,
varjag2007su
varjag2007su

8 июля 1907 года родился Олег Ольжич - один из руководителей киевской походной группы ОУН


8 июля 1907 года родился Олег Ольжич - украинский националист, глава Революционного трибунала Организации украинских националистов, возглавлял пододную группу ОУН, которая в немецком обозе прибыла в Киев оздавать оккупационные органы власти и полицию. Вместе с ним туда приходит военизированное формирование “Буковинский курень”, на котором осталась несмываемая кровь расстрелянных им жертв Бабьего Яра.

Для любителей этого дела Олег ОЛЬЖИЧ:  "Націоналістична культура"


Духово-історичний здвиг української нації, що виявляється у формі націоналістичного руху, творить всесторонньо-нову дійсність народу у всіх ділянках життя. Творить він теж свою відмінну культуру.

Тому можемо говорити про українську націоналістичну культуру.

Треба ясно окреслити, що вкладається в це поняття. Національність є невід’ємною прикметою кожної культури, навіть коли окремі елементи її є чужого (знову ж таки національного) походження. Може бути тільки більше чи менше чужих елементів, що підлягають змінам під впливом тиснення національної природи нового їх підмету.

Твердимо при тому, що тільки національна культура забезпечує повний орґанічний вислів творчих сил одиниці й народу. Вона спирається на духовій природі народу та скарбі історичної традиції, принесеному з глибини віків.

Націоналістична культура є повноцінна, цебто позбавлена негативних складників народної психіки й традиції, героїчно визначена національна культура. Іншими словами - національна культура націоналістичної доби.

Героїчна духовність українського націоналізму значить натугу змагання одиниці й цілого народу до суспільно-морального ідеалу. Це духовість героя, в якій почуття й змагання одиниці й загалу лучаться у вищу єдність, відмінну від свідомості індивідуалізму, й колектвізму. Це - філософія не протиставлення й не підпорядкування одиниці масі, а філософія нестримного росту особистості в ім’я спільноти.

Ця духовість є повно суверенна і самовистарчальна в своїх джерелах і змісті та може бути хіба трохи порівнювана, але ніколи не утотожнювана з духовістю та доктринами інших націоналістичних народів. ЇЇ натура в своїх вершках і в масі значно вища, ніж у інших сучасних націй.

Зокрема, це документується глибокою плідністю її в області творчості, отже, поруч прямого героїчного чину, - культурною функцією українського націоналізму. Витворюючи свій стиль життя й побуту цілого народу, націоналізм творить так само героїчний стиль його мистецтва.

Провідною ідеєю українського народу від світанку віків є Ідея Слави - тобто беззглядна цінність героїчного повнення призначення людини. Це “іскати собі чти, а князю слави” - “Слово о полку Ігоревім”, це “Князем слава, і дружині - амінь!”. Це “як слави зажити”, “слави добувати”, “слава не вмре, не поляже” - “преславного Війська Запорозького” і “Славних Гетьманів”. Це, нарешті,  коронна ідея Шевченкового духу й цілої новітньої української літератури - “Слава Україні”. Не диво, що вже від 1917 року стала вона гаслом націоналістичного руху.

Спільнота нації в українській духовості історично усвідомлюється не природничо, а духовно-містично в Ідеї Роду. З нього родиться вся потуга Української держави та відродження. “Дажбожі внуки” чи “діти з коліна Яфетового” - це тільки дві, поганська й християнська, форми одної думки - божеського благословення народу. Вся козацька експансія росла з міту й величі “славних і величних Русов”, що “за Олега росского монархи… Царгород штурмовали”, і “того же древа єсте ви храбрих воїнів синове”. І ХІХ століття черпає всю свою силу з найближчої до нього козацької леґенди: “І наллє живої козацької тієї крови…”. Не випадково повоєнна українська творчість відкрила нам княжу добу - першоджерело національної потуги. Це було тільки повне відслонення Міту.

Чудо чинення української крові або духового призначення до українського роду - таке часте явище в історії останніх віків України. Є це суто націоналістичне, українське, а не расове, романське чи інше, державне схоплення національної спільноти. Поняття роду є дуже вимовним для розуміння історичного росту української нації тому, що в ньому сильніше, ніж, наприклад, в найближчому до нього понятті походження чи понятті крові звучить ідеалістичний момент заповіту, традиції, покликання.

Своє покликання українська нація спирає, проте, на безпосередньому відчутті благословенства, яке спочиває на українській національній індивідуальності та заложеної в ній динаміки.

Прага, 1940

Ну, а для гурманов - «Олег Ольжич про фашистскую культуру».


Tags: оун
Subscribe

Recent Posts from This Journal

Buy for 110 tokens
Зеленский, видимо, продолжает традицию Порошенко, считать, что дети Донбасса - это террористы. Сколько родилось за время войны, которые еще не знали слова "мир", уже не сосчитать. Сколько погибло их, сколько ранено, сколько потеряли своих родителей, уже не сосчитать тоже. Мой ребенок среди них... Я…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments